На попередніх
парламентських виборах усі політики говорили про важливість проведення реформи
місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні.
Насправді, потреба в проведенні такої
реформи назріла уже давно і її потрібно було б провести одразу після набуття
Україною незалежності, як це, до прикладу, зробили країни Прибалтики.
Окрім
внутрішньої готовності до реформування, провести реформи вимагає і світове
співтовариство, зокрема МВФ та Євросоюз. Міжнародні кредитори дали чітко
зрозуміти Києву про те, що без ефективних реформ (а не їх імітації) міжнародних
кредитів Україна не отримає. Тому питання децентралізації і стало одним з ключових
у підписаній політичними партіями, що пройшли до парламенту, Коаліційної угоди.
Ще на початку статті
хотів би сказати про один важливий елемент, який присутній у всіх сферах
управління нашої держави і при прийнятті будь яких, навіть найменш важливих (технічних)
рішень – «політичну доцільність». Не заперечую,
інколи потрібно використовувати даний принцип для вирішення важливих питань.
Ну хоча б рішення про проведення третього туру президентських виборів 2005
року. Що ж стосується цього поняття в питанні децентралізації, то тут,
вибачайте, жодної «політичної доцільності» і близько не мало би бути. Про це
Вам можуть підтвердити представники тих країн, в яких в процес адміністративної
реформи втрутилися політики і впроваджували її орієнтуючись на свої політичні
чи електоральні пріоритети. Свого часу з цим зіштовхнулася Польща, де реформа
була розтягнута майже на 10 років, оскільки через прихід до влади в 1993 році
партій лівого спрямування, була зроблена перерва в проведенні реформи в 4 роки.
І продовжилася вона лише в 1997 році. З подібною проблемою зіткнулася свого
часу і Латвія. Там було професійно підготовлено проект реформи, визначено
оптимальну кількість громад (країв). Але з приходом нового уряду, в проект реформи були внесені
значні зміни, також в інтересах «політичної доцільності». Реформа у Латвії
дійшла до того, що жителі одного краю, щоб дістатися до свого адміністративного
центру, мусять проїжджати територією іншого. Внаслідок втручання політиків
виникла ще й інша проблема. Виникла велика диспропорція між сусідніми краями – з’явилися дуже багаті і
дуже бідні. І якщо в Польщі реформа просто була відтермінована, то в Латвії
вона була завершена. Внаслідок цього уряд має тепер постійно вживати ряд
заходів для того щоб підтримувати економічно ті краї, які не здатні на себе
самостійно заробляти.
В питанні проведення
реформи має бути лише один пріоритет –кожен мешканець, який проживає на
території того чи іншого села чи міста повинен отримувати адміністративні
послуги по єдиному стандарту. Якщо люди, котрі відповідатимуть в Україні за
реформу пріоритетом будуть ставити питання про те, чи буде збережений рейтинг
партії, яку вони представляють, або як провести реформу так, щоб можна було
найбільш ефективно провести вибори в новостворених громадах – така реформа
приречена на повне фіаско.
Минуло трохи більше
року, і що ми маємо на сьогодні. Не дивлячись на те, що практично всі необхідні
проекти нормативних документів для старту реформи були давно готові, Києву
знадобився рік для того, щоб їх ухвалити. Не дивлячись на те, що Верховна рада
України 05 лютого ухвалила Закон України «Про добровільне об’єднання
територіальних громад», Кабінет
міністрів України лише наприкінці квітня затвердив Методику формування
територій громад – документ, без якого процес децентралізації просто не міг розпочатися. Зразу хочу сказати, що поняття «політичної
доцільності» і тут знайшло своє відображення. Проект методики, який був розроблених
фахівцями та експертами на 9-ти сторінках, Кабмін скоротив до 3-х. Доречі,
ухвалений Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» також суттєво відрізняється від того проекту,
який розробили фахівці. Але, якщо брати в загальному, то потрібно зазначити, що
в центральна влада розуміє важливість реформи, знає як її потрібно реалізувати
і, що саме головне, намагається це робити.
Так от, методика
ухвалена і процес в регіонах вийшов на старт. І тут в гру уже вступили
представники місцевих політичних еліт. Не даремно законодавець та уряд визначив
більшість критеріїв за якими мають формуватися нові територіальні громади в
Україні. Основною метою визначення цих критеріїв є те, щоб новостворені громади
були максимально подібні між собою в питанні території, економічного
потенціалу, розвитку інфраструктури і т.п. Тим самим Київ намагався максимально
усунути від процесу формування перспективного плану територій громад місцевих
політиканів, очевидно спираючись на негативний досвід інших країн, котрі вже
через це пройшли. Даний план мали б розробляти представники ОДА, фахівці з
питань стратегічного планування та розвитку територій, експерти офісів реформ.
На стадії готовності перспективного плану мали б бути проведені лише
консультації з органами місцевого самоврядування на предмет того, що, можливо,
не були враховані якісь місцеві особливості, яких в області можуть і не знати.
До прикладу: на мапі міст є, а в реальності його вже 10 років як не можуть
відремонтувати і проїзду по ньому немає; на мапі показана дорога з твердим
покриттям (бо в проекті будівництва вона такою б і мала бути),а
в реальності там польова дорога. Що ж відбувається зараз на практиці в
більшості областей? Одні області намагаються по максимуму виконати положення
методики і не йдуть на поводу в місцевих політиків. В результаті уже ухвалені
перспективні плани в Дніпропетровській, Житомирській, Хмельницькій, Херсонській
областях. В інших ж областях наступили на «граблі» і почали проводити
обговорення, слухання, збори громад і т.п. Дані механізми демократії, згідно
закону, потрібно було б використовувати на другому етапі реформи, тоді, коли
уже затверджений перспективний плат формування територій громад. Тільки після
того громади населених пунктів мали б збиратися і обговорювати своє бажання чи
не бажання об’єднатися з сусідами в одну громаду. Там, де цей процес був
запущений до моменту ухвалення перспективного плану, є ризик того, що план буде
затверджуватися дуже довго. Цьому також уже є підтвердження – Франківська та
Львівська області. І там і там обласні ради не ухвалили проекти перспективних
планів, а забажали обговорити їх в усіх територіальних громадах. Можу лише
передбачити, що подібна ситуація може відбутися і в Тернопільській області
також.
Щоб не повторювати
сумного досвіду в такому важливому для України питанні як реформа місцевого
самоврядування, можу лише порадити декілька речей:
-
Відкинути політичні інтереси заради
нормального розвитку територій. Не намагатися використати процес
децентралізації задля підвищення політичних рейтингів своїх партій. Як показує
європейський досвід, ті партії, які блокували чи критикували адміністративну
реформу дуже швидко пішли в небуття;
-
Максимально абстрагуватися від того, що
в жовтні мають відбутися місцеві вибори і не проводити реформу під них;
-
Не проводити реформу з огляду на те хто
зараз перебуває на посаді керівника тієї чи іншої територіальної громади.
Реформи робляться не під особистостей, а заради людей та інтересів усієї країни;
-
Максимально намагатися виконати положення
методики формування територій громад. Це дозволить уникнути формування
«сильних» та «слабких» громад, що через декілька років може вилитися в серйозні
проблеми, пов’язані з їх розвитком.
Експерт Офісу реформ в
Тернопільській області,
консультант з питань
місцевого економічного розвитку,
виконавчий директор
Тернопільського РВ Асоціації міст України
Ігор Гірчак
Немає коментарів:
Дописати коментар